.

Письменник, журналист; секретар редакції журналу українських письменників Румунії «Наш Голос»; головний редактор журналу «Mantaua lui Gogol» голова Культурно-християнського товариства українців Румунії ім. «Тараса Шевченка»
Опубліковані твори:
1. «Симфонія шовкових трав» - Бухарест, 2001 р. – збірка поезій.
2. «Калинові Ранки» – Бухарест, 2003 р. – коротка проза.
3. «Гуцулська душа» – Бухарест, 2008 р. - коротка проза
4. «Не вір очам своїм» - Бухарест, 2009 р. – коротка проза.
5. «Малинові стежки» - Бухарест, 2009 р. - коротка проза.
6. «Кладка» – Бухарест, 2010 р. - коротка проза.
7. «Ibovnice cu ochi de Maramureş» - Бухарест, 2011 р. - коротка проза.
8. «Aproapelui cu ură» – Бухарест, 2012 р. - коротка проза.

miercuri, 15 august 2012

«В БАТЬКІВЩИНІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»


Степан ТКАЧУК

УКРАЇНЕЦЬ

            Мені

Я українець з роду в рід
І ним залишуся довіку,
Хоч перемолю безліч бід,
Хоч переборю бур без ліку.

Я українець з роду в рід,
Моя судьба – судьба народу,
Який пройшов крізь вушка доль-часів,
Неначе крізь вогонь і воду.

Я українець з роду в рід,
І Богу дякувати мушу
За те, що дав мені життя
І вірну українську душу.

Я українець з роду в рід
І ним найкраще почуваюсь,
Хоч з часом – тільки зуб-на-зуб,
Хоч добре з долею не маюсь.

Я українець з роду в рід –
Тому й молюся Пресвятому,
Щоб всі дороги звідусіль
Вели мене й моїх додому.

Я українець з роду в рід
І лишусь ним, як світло в вічах,
Хоч буреквітом зацвіту,
Хоч задунаюсь в протиріччях.

ВСЕ

Все, що болить українця,
То болить і мене.
Все, що радує та ущасливлює українця,
То радує та ущасливлює і мене.
Все, що думає-гадає українець,
То думаю-гадаю і я.
Все, що говорить українець,
То говорю і я.
Все, що пережив українець,
То переживаю і я.
Все, що любить та ненавидить українець,
То люблю та ненавиджу і я.
Все, що сниться українцю,
То зроду сниться й мені.
Все, що бачить українець,
То бачу і я навіть в потемку.
Все, що турбує та непокоїть українця,
Турбує та непокоїть і мене.
Все, що зневажає та нехтує українець,
То зневажаю та нехтую й я.
Все, що миле й гарне українцю,
То миле й гарне і мені.
Все, що добре чи зле українцю,
То добре чи зле й мені.
Таж я звіку-зроду українець
Та не можу і не хочу бути кимось іншим.

ДЗВОНИ ПРОТВЕРЕЗЕННЯ

Дзвонять дзвони у Святій Софії
Так, як ще донині не дзвонили,
Протвережують із снів кошмарних
Тих, що зроду мріють-снять і снили

Бачити нескорену Вкраїну
Незалежним і Соборним Краєм,
Божественним Садом щастя й волі,
Першим земним справедливим раєм.

Наш народ побожний. Вірить в Бога.
З Богом в душі встає і лягає.
Любить Україну, як нікого.
Мучиться за неї і страждає.

ПОВІЙ, ВІТРЕ, З БУКОВИНИ

Повій , вітре, з Буковини,
Повій з Заходу на Схід,
Висуши усі сльозини,
Що наплакав весь мій рід.

Повій, вітре, з Буковини,
На усі завертки час крути
Та по шляхах Верховини
Ясні зорі засвіти.

Повій, вітре, з Буковини,
Повій явно й уві сні
Та приписаної днини
Перекинь плачі в пісні.

Повій, вітре, з Буковини,
Облети усі світи
Та з голгофської вершини
Воскресіння сповісти.

Повій, вітре, з буковини,
Очисти дідівський брід
Та розвій лихі години,
І навіки об’єднаний наш рід.

ЛИСТ УВ’ЯЗНЕНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
МАТЕРІ-БАНДЕРІВКИ

Я пишу листа тобі, дитино,
Аж з Сибіру, – раю супостата! –
Хоч не знаю, чи мій лист попаде
У твої змарнілі рученята.

За свободу Неньки України
Пай катам життям платити мушу...
Все ж таки, повір, я не продала
Ані свій рід, ні власну душу,

Тим, що п’ють горілку навпіл з кров’ю,
Тим, що родяться і мруть без віри
Та людей вважають плазунами,
А життям – Колими та Стбіри...

Цілу чорну днину й білу нічку
Б’ю поклони, молюся Святому,
Щоб не зникла з карти світу
Путь, що поведе й мене додому.

Ти рости, моя дитино мила,
Так, як Бог Святий тобі присудить,
Біблію й Кобзар вивчай напам’ять –
Таким чином, і дух твій не заблудить!

Україна кине на поталу
І Сибір і супостата-хама
Доти будь здорова, моя лялько,
І цілує тебе спрагло, мама!

«Я – ТОЙ, ХТО НАРОДИВСЯ БЕЗ ДОЛІ...»


Степан ТКАЧУК

СПЕКТАКЛЬ

Я останній із акторів, що в кулісах
Народились і примушені дожити
Те життя, що показалося прекрасним,
Про яке, на жаль, не можна говорити.

Глядачі порад усяких та гатунків,
Не чекайте ув амфітеатрах часу,
Щоб побачити, як лимарі сплітають
З язика мого батіг покори й спасу!

Я не маю на устах настільки реплік,
Щоб бодай по одній вам подарувати;
Все ж таки на ваші слушні запитання
Ладен тільки в причтах вам відповідати.

Я – властитель мови, що насилу звіку
Мусить і правопису, і слів цуратись,
Хоч вона ні мить із долею і часом
Не любила і не любить в жмурки гратись.

Я з глухими і сліпими не братаюсь!
Світ мій повен і прокляття, й сліз народу, –
Він мене підняв взірцем на піку світла,
Всупереч, що Хтось забаг жбурнути в воду.

Тутки й тамки вогнища запломеніли...
Тамки й тутки шибениці марші грають..
Хто ж мене під шибиницею вербує?
Чом же вогнища мені не потурують?

Довгими обозами слова і мислі
Просуваються тернистими стежками
(До якогось вогнища чи шибениці...)
На чолі з своїми мстивими катами...

Плачте, очі! Губи сині, усміхайтесь!
Вогнища, палайте! Прійте, шибинеці!
Вішайте і попеліть усіх мисливців,
Що полюють мови рідної жар-птиці!

Вогнища та шибениці часу й долі,
Як мені із вами добрим другом стати,
Щоб ні рідну мову, ні себе самого
На розправу ваших злосних душ не дати?!

Тутки й тамки вогнища запломеніли...
Тамки й тутки шибениці марші грають..
Мимрять реквієми прахи й оловоди...
Землю у сльозах водно вітри купають...

ПРОФАНСЬКА ПІСНЯ

Я – той, хто народився без долі,
Я – той, хто мре на самоті,
І волю віднайшов в неволі,
І пустирем проклав путі.

Я безліч разів народився.
Я безліч разів помирав.
І скільки разів Зевсом снився.
Я стільки разів ним не став.

Думки мої горять, як свічі,
І палом їх згорілих крил
Обшкрумлю всевидящі вічі
І страх оскнарених могил.

На струнах серця грають бурі,
Язик плете і се і те,
І бродить тінь моя в зажурі,
Немов послання пресвяте.

Моря збушовані й сумирні
Бояться берегів своїх,
А гавані малі й обширні
Причалюють лиш плач і сміх.

П’ють Зевси, замість квасу, сльози
З квітистих глечиків образ,
І дух мій гнеться, наче лози,
Хоча твердий, немов алмаз.  

МОЛОДІСТЬ

Молодосте, діво років,
Ідь у даль і будь щаслива!
Усміхи твоїх-бо років
Повні чару, повні дива.

По твоїй крутій дорозі
Щастя мавкою зіходить,
І закоханих, в знемозі,
На Чумацький Шлях виводить.

Молодосте, я вкохався
В твою душу життєдайну.
Ти ідеш... А я зостався
Розгадати її тайну.

ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ

Лев-час мені цілює скроні,
Спотулює повіки ревом,
А мимо плинуть-линуть роки,
Присипані усяким мревом.

За обрієм голосять дзвони,
Зірки молитви дням читають,
Та у шалений танець смерті
Живих покійні затягають.

Продав комусь-то Гамлет вічність...
І чути, що за добрі гроші...
А звідки і мене купити,
Коли посунулись на ноші?

ПАРАЛЕЛЬНЕ ЧИСЛЕННЯ

Я небесні числю зоряниці
Так, як на колінах у божниці
Числять богохульники – насилу! –
Тих, хто їм висипує могилу,
Та зрікаються, як ночi днина,
Кожного свого блудного сина.