«В БАТЬКІВЩИНІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»

Степан ТКАЧУК

УКРАЇНЕЦЬ

            Мені

Я українець з роду в рід

І ним залишуся довіку,

Хоч перемолю безліч бід,

Хоч переборю бур без ліку.

Я українець з роду в рід,

Моя судьба – судьба народу,

Який пройшов крізь вушка доль-часів,

Неначе крізь вогонь і воду.

Я українець з роду в рід,

І Богу дякувати мушу

За те, що дав мені життя

І вірну українську душу.

Я українець з роду в рід

І ним найкраще почуваюсь,

Хоч з часом – тільки зуб-на-зуб,

Хоч добре з долею не маюсь.

Я українець з роду в рід –

Тому й молюся Пресвятому,

Щоб всі дороги звідусіль

Вели мене й моїх додому.

Я українець з роду в рід

І лишусь ним, як світло в вічах,

Хоч буреквітом зацвіту,

Хоч задунаюсь в протиріччях.

ВСЕ

Все, що болить українця,

То болить і мене.

Все, що радує та ущасливлює українця,

То радує та ущасливлює і мене.

Все, що думає-гадає українець,

То думаю-гадаю і я.

Все, що говорить українець,

То говорю і я.

Все, що пережив українець,

То переживаю і я.

Все, що любить та ненавидить українець,

То люблю та ненавиджу і я.

Все, що сниться українцю,

То зроду сниться й мені.

Все, що бачить українець,

То бачу і я навіть в потемку.

Все, що турбує та непокоїть українця,

Турбує та непокоїть і мене.

Все, що зневажає та нехтує українець,

То зневажаю та нехтую й я.

Все, що миле й гарне українцю,

То миле й гарне і мені.

Все, що добре чи зле українцю,

То добре чи зле й мені.

Таж я звіку-зроду українець

Та не можу і не хочу бути кимось іншим.

ДЗВОНИ ПРОТВЕРЕЗЕННЯ

Дзвонять дзвони у Святій Софії

Так, як ще донині не дзвонили,

Протвережують із снів кошмарних

Тих, що зроду мріють-снять і снили

Бачити нескорену Вкраїну

Незалежним і Соборним Краєм,

Божественним Садом щастя й волі,

Першим земним справедливим раєм.

Наш народ побожний. Вірить в Бога.

З Богом в душі встає і лягає.

Любить Україну, як нікого.

Мучиться за неї і страждає.

ПОВІЙ, ВІТРЕ, З БУКОВИНИ

Повій , вітре, з Буковини,

Повій з Заходу на Схід,

Висуши усі сльозини,

Що наплакав весь мій рід.

Повій, вітре, з Буковини,

На усі завертки час крути

Та по шляхах Верховини

Ясні зорі засвіти.

Повій, вітре, з Буковини,

Повій явно й уві сні

Та приписаної днини

Перекинь плачі в пісні.

Повій, вітре, з Буковини,

Облети усі світи

Та з голгофської вершини

Воскресіння сповісти.

Повій, вітре, з буковини,

Очисти дідівський брід

Та розвій лихі години,

І навіки об’єднаний наш рід.

ЛИСТ УВ’ЯЗНЕНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

МАТЕРІ-БАНДЕРІВКИ

Я пишу листа тобі, дитино,

Аж з Сибіру, – раю супостата! –

Хоч не знаю, чи мій лист попаде

У твої змарнілі рученята.

За свободу Неньки України

Пай катам життям платити мушу...

Все ж таки, повір, я не продала

Ані свій рід, ні власну душу,

Тим, що п’ють горілку навпіл з кров’ю,

Тим, що родяться і мруть без віри

Та людей вважають плазунами,

А життям – Колими та Стбіри...

Цілу чорну днину й білу нічку

Б’ю поклони, молюся Святому,

Щоб не зникла з карти світу

Путь, що поведе й мене додому.

Ти рости, моя дитино мила,

Так, як Бог Святий тобі присудить,

Біблію й Кобзар вивчай напам’ять –

Таким чином, і дух твій не заблудить!

Україна кине на поталу

І Сибір і супостата-хама

Доти будь здорова, моя лялько,

І цілує тебе спрагло, мама!