Степан ТКАЧУК
Я останній із акторів, що в кулісах
Народились і примушені дожити
Те життя, що показалося прекрасним,
Про яке, на жаль, не можна говорити.
Глядачі порад усяких та гатунків,
Не чекайте ув амфітеатрах часу,
Щоб побачити, як лимарі сплітають
З язика мого батіг покори й спасу!
Я не маю на устах настільки реплік,
Щоб бодай по одній вам подарувати;
Все ж таки на ваші слушні запитання
Ладен тільки в причтах вам відповідати.
Я – властитель мови, що насилу звіку
Мусить і правопису, і слів цуратись,
Хоч вона ні мить із долею і часом
Не любила і не любить в жмурки гратись.
Я з глухими і сліпими не братаюсь!
Світ мій повен і прокляття, й сліз народу, –
Він мене підняв взірцем на піку світла,
Всупереч, що Хтось забаг жбурнути в воду.
Тутки й тамки вогнища запломеніли...
Тамки й тутки шибениці марші грають..
Хто ж мене під шибиницею вербує?
Чом же вогнища мені не потурують?
Довгими обозами слова і мислі
Просуваються тернистими стежками
(До якогось вогнища чи шибениці...)
На чолі з своїми мстивими катами...
Плачте, очі! Губи сині, усміхайтесь!
Вогнища, палайте! Прійте, шибинеці!
Вішайте і попеліть усіх мисливців,
Що полюють мови рідної жар-птиці!
Вогнища та шибениці часу й долі,
Як мені із вами добрим другом стати,
Щоб ні рідну мову, ні себе самого
На розправу ваших злосних душ не дати?!
Тутки й тамки вогнища запломеніли...
Тамки й тутки шибениці марші грають..
Мимрять реквієми прахи й оловоди...
Землю у сльозах водно вітри купають...
ПРОФАНСЬКА ПІСНЯ
Я – той, хто народився без долі,
Я – той, хто мре на самоті,
І волю віднайшов в неволі,
І пустирем проклав путі.
Я безліч разів народився.
Я безліч разів помирав.
І скільки разів Зевсом снився.
Я стільки разів ним не став.
Думки мої горять, як свічі,
І палом їх згорілих крил
Обшкрумлю всевидящі вічі
І страх оскнарених могил.
На струнах серця грають бурі,
Язик плете і се і те,
І бродить тінь моя в зажурі,
Немов послання пресвяте.
Моря збушовані й сумирні
Бояться берегів своїх,
А гавані малі й обширні
Причалюють лиш плач і сміх.
П’ють Зевси, замість квасу, сльози
З квітистих глечиків образ,
І дух мій гнеться, наче лози,
Хоча твердий, немов алмаз.
МОЛОДІСТЬ
Молодосте, діво років,
Ідь у даль і будь щаслива!
Усміхи твоїх-бо років
Повні чару, повні дива.
По твоїй крутій дорозі
Щастя мавкою зіходить,
І закоханих, в знемозі,
На Чумацький Шлях виводить.
Молодосте, я вкохався
В твою душу життєдайну.
Ти ідеш... А я зостався
Розгадати її тайну.
ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ
Лев-час мені цілює скроні,
Спотулює повіки ревом,
А мимо плинуть-линуть роки,
Присипані усяким мревом.
За обрієм голосять дзвони,
Зірки молитви дням читають,
Та у шалений танець смерті
Живих покійні затягають.
Продав комусь-то Гамлет вічність...
І чути, що за добрі гроші...
А звідки і мене купити,
Коли посунулись на ноші?
ПАРАЛЕЛЬНЕ ЧИСЛЕННЯ
Я небесні числю зоряниці
Так, як на колінах у божниці
Числять богохульники – насилу! –
Тих, хто їм висипує могилу,
Та зрікаються, як ночi днина,
Кожного свого блудного сина.
Niciun comentariu:
Trimiteți un comentariu