Етюд

Михайло НЕБИЛЯК

ЕТЮД

Закохане серце ховається в хмари,

тікають у вирій трикутники сну,

ховаються в безвість колишні примари,

які не вклогились безмежному дну.

У яблуках літо спить серцем маляти,

У вікна дощ лиє розплетений сум,

бо вітер зібрався поеми писати,

щоб коси берези вповилися в шум.

І болюче серцю, як рибі у спеку,

як матері сина вести в далечінь,

бо хлопець тривожно співав про смереку

й сопілкою серця віддалював тінь,

яка його несла кудись в небезпеку,

де осінь сміється на відблиск умінь...